Методична робота

Проблемна тема школи: "Самореалізація та розвиток особистості учня та вчителя у соціокультурному просторі сільської школи".

Система роботи над науково-методичною проблемою темою.завантажити

Наш час – час змін і нововведень, проблематичний і складний. Такий, що вимагає компетентних, розумних, ділових, творчих та яскравих особистостей. Випускники школи мають стати активними громадянами з відповідною системою цінностей. Тому якість освіти є національним пріоритетом. А мережа навчальних закладів повинна задовольняти освітні потреби кожної людини відповідно до її інтересів, здібностей та потреб суспільства. Нові проблемно-кризові ситуації потребують уміння успішно адаптуватися до життя в сучасному суспільстві. Сільська школа є більш проблемною і менш спроможною в цих адаптаційних процесах. Тому роль своєї школи бачимо в переході до таких інноваційних підходів, що забезпечують повну реалізацію здібностей дитини, сприяють її всебічному розвитку, формування здатності до самовдосконалення та створення власного «Я». Прагнемо до ідеалу сучасного навчання – особистості вільної, цілісної, діяльної, з гнучким розумом, швидкою реакцією на все нове, з повноцінними розвинутими потребами дальшого пізнання та самостійної дії, добрими орієнтованими навичками і творчими здібностями.

Місія Школи розвитку особистості: адаптувати дітей та учнівську молодь до динамічного мінливого середовища і сформувати в особистості розуміння власного «Я» - соціального, психічного, фізичного, своєї активної життєвої позиції, соціалізації в суспільстві.

Мета: забезпечити творчий розвиток особистості школяра шляхом формування в учнів інтересу до знань, свідомого ставлення до навчання, саморозвитку, самовиховання й самореалізації в освітньому соціально-культурному середовищі, в умовах Школи вільного розвитку.

Завдання:

* вивчити психофізичні, індивідуальні особливості дитини, вплив внутрішнього та зовнішнього середовища на її розвиток;

* розкрити дидактичний, навчально-виховний, методичний регіональний, управлінський аспекти формування сприятливого шкільного середовища;

* оптимізувати науково-методичну роботу з педагогічними кадрами в означеному напрямку;

* сприяти формуванню професійно компетентного колективу, створенню умов щодо всебічного розкриття педагогічних, громадських, людських якостей особистості.

Очікувані результати: Сформуються життєві компетентності учня, спроможність до самоосвіти, самоорганізації, саморозвитку. Підвищиться самооцінка, інтерес до життя, сформується здатність творення особистістю свого майбутнього. Учні набудуть життєвого досвіду в умовах мінливого соціального простору. Зросте імідж навчально-виховного закладу.

Причини, що зумовили вибір даної проблеми. В умовах трансформації освітніх парадигм, модернізації освітньої галузі на засадах особистісно компетентнісного підходу освітнє середовище в школі повинно моделюватися з урахуванням принципів варіативності, суб’єктності, креативності, цілісності, технологічності, смислово-ціннісної орієнтації та синергетичної взаємодії суб'єктів освітнього процесу. Сучасне життя висуває перед школою все нові і нові проблеми. Однією з вагомих є демографічна. Кількість учнів з кожним роком зменшується. Це, у свою чергу призводить до того, що школа стає малокомплектною.

Іншою проблемою є відсутність належних соціально-побутових умов: квартир для вчителів, умов, що виключають необхідність займатися домашнім сільським господарством, відсутність достойного рівня медичного обслуговування, сезонна робота дитячих садків тощо. Створення нестандартної моделі школи, яка б сприяла зацікавленості молодих вчителів у професії, допомагала їм у професійному зростанні – є завданням адміністрації, якщо вона працює на перспективу та забезпечує механізм постійного саморозвитку та самовдосконалення навчального закладу.

Треба враховувати і зростаючу обмеженість соціально-виховного середовища сільської школи (в нашому селі є тільки сільська бібліотека із книжковим фондом радянських часів). Це в свою чергу вимагає від школи створення таких внутрішніх умов, які б давали сільській дитині розвиток, впевненість у своїх можливостях, конкурентоспроможності, перспективності. Особливістю сучасного села стає те, що школа не тільки єдиний центр виховання і розвитку дитини, вона – єдиний соціально-культурний центр.

Така ситуація накладає на школу додаткові функції: сприяти розвитку загальної культури односельчан, вносити в їх життя зміст існування, залучати дорослих не тільки до виховання дітей, а й до творчості, мистецтва, спорту, цікавого відпочинку тощо.

Виходом із ситуації, що склалася, у нашому випадку є ств створення моделі Школи розвитку особистості сільського школяра.

Під час розробки моделі Школи розвитку особистості враховувалися її особливості:

- малочисельність: наповнюваність класів становить 5-11 учнів;

- периферійність: віддаленість від районного центру-20 км, від м. Мелітополь - 40 км, від м. Запоріжжя -180 км;

- соціальний склад оточуючого середовища: 400 жителів села, з них 60% люди похилого віку, 80% ніде не працюючих людей, зайнятих домашнім господарством, 3% - фермери; вузький прошарок сільської інтелігенції;

- відсутність об'єктів соціально-культурного призначення: Дому культури чи сільського клубу, музею, музичної школи, ДЮСШ тощо.

Виходом із ситуації, що склалася, у нашому випадку є створення моделі Школи розвитку особистості сільського школяра.

Створенню моделі Школи розвитку особистості передували соціально-психологічні дослідження навчально-виховного середовища з метою виявлення його рівня, резервів досягнення кращих результатів. Під освітнім середовищем розуміємо «систему впливів і умов формування особистості за заданим взірцем, а також можливостей для її розвитку, що є в соціальному і просторово-предметному оточенні». Психологічно-соціальною службою школи були досліджені сфери впливу на дитину в освітньому середовищі.

Першочерговим завданням вчителя Школи розвитку особистості визначаємо: розглядати дитину як особистість, що колись сформується, не нав’язувати їй свій світогляд, а бачити у кожній індивідуальність, яка вже є: зі своїм світоглядом, внутрішнім світом, потребами і переживаннями. Отже намагаємося створити таке середовище, в якому дитина вільно могла б себе зреалізувати. Адміністрація школи, педагогічний колектив повинні намагатися створити такі умови, у яких учні мають себе почувати в школі затишно, комфортно, іти до неї з радістю, з бажанням учитися, творити, з вірою у свою обдарованість, свої сили та можливості.

Управлінський аспект. Для здійснення означених мети і завдань необхідно змінити процес управління навчально-виховною діяльністю, та розвивальною діяльністю учнів; інтегрувати зусилля вчителів, громадськості, батьків та інших установ селища у створенні необхідної навчально-матеріальної бази для втілення програм спецкурсів, факультативів тощо. Діагностування і корекція навчально-виховного процесу психологічною службою повинні мати системний характер і забезпечувати умови для психолого-педагогічної взаємодії батьків, учнів, учителів і громадськості. Тому першочерговим завданням є формування творчого педагогічного колективу, здатного забезпечити якісну освіту відповідно до запитів, потреб школярів з урахуванням їхніх психофізичних, індивідуальних особливостей та інтелектуальних можливостей. Ні в кого не виникає сумнівів, що інструментом створення якісно нової освіти є інноваційна діяльність, а саме – пошук нових моделей навчальної й управлінської діяльності, які забезпечували б колективне управління навчальним закладом, відхід від традиційних методів, упровадження інновацій в навчально-виховний процес, що сприяє подоланню консерватизму і виявленню нових творчих можливостей педагогів. В управлінській діяльності вироблена система співробітництва в роботі керівників заходу, педагогічних, громадських та учнівських органів самоврядування.

Важливого значення надаємо навчанню педагогічних кадрів, створенню комфортного середовища для розвитку творчого потенціалу педагогів, їх саморозвитку й самореалізації. Педагогічним колективом проаналізовано й окреслено основні напрями роботи школи в контексті розробленої моделі. Більшість вчителів - це колектив однодумців, котрі розуміють і підтримують реформування змісту загальної середньої освіти.

Дидактичний аспект. Зміст освіти. Організовуючи навчально-виховний процес, адміністрація намагається створити оптимальні умови для успішної реалізації проблеми середнього всеобучу, глибокого оволодіння учнями основ наук і підготовки їх до життя, праці в сучасних умовах ринкових відносин, формування стійких моральних переконань, задоволення потреб кожного учасника навчально-виховного процесу, вироблення в школярів умінь і навичок самостійно здобувати, поповнювати і оновлювати свої знання, формувати творчу особистість. Для реалізації цих завдань важливим є ефективне використання як інваріативної, так і варіативної складових навчального плану. Сучасний світ вимагає комунікативності, володіння інформаційними технологіями, знаннями економіки. Тому, починаючи із початкової школи, в навчальний процес вводяться предмети сходинки до інформатики.

Для того, щоб забезпечити якість освіти, оптимізуємо використання наявних у школі технічних засобів та відповідних приміщень. Тому особливу увагу школа повинна приділяти роботі майстерень, комп’ютерного класу, бібліотеки,ігрової кімнати спортивного та актового залу. Не зважаючи на обмежене фінансування школа й далі буде розширювати матеріально-технічні умови за рахунок створення та використання відео-ресурсів, аудіо-матеріалів, цифрових носіїв тощо. Батьки, учні і вчителі залучаються до благоустрою школи. Важливим напрямом діяльності адміністрації є робота з педагогічними кадрами, їх підготовка до роботи в інноваційному режимі, власного методичного забезпечення навчального процесу, професійного зростання.

Науково-методична робота в закладі розглядається як цілісна система підвищення професійної, науково-теоретичної підготовки педагогів, спрямована на підвищення творчого потенціалу всього педагогічного колективу. Починаємо цю роботу з діагностики реального рівня професійної майстерності педагогів, рівня їх обізнаності в питаннях дидактики, психології та виявлення мотиваційної сфери діяльності колективу. Цей етап роботи передбачає:

- фронтальне відвідування уроків та позакласних заходів;

- анкетування вчителів з метою вивчення рівня їх методичної кваліфікації, готовності до інноваційних підходів навчання;

- діагности рівня зрілості колективу, рівня мотивації та сприймання моделі Школи розвитку, виявлення асертивності, креативності та агресивності педагогів зокрема.

Сільська школа посідає особливе місце у модернізації системи освіти, бо виконує не лише педагогічну, а й соціальну функцію, адже переважна більшість навчальних закладів знаходиться у сільській місцевості. На функціонування сільських шкіл суттєво впливають соціальні фактори, вони ж обумовлюють і особливості організації та специфіку управління педагогічним процесом.
Зі школи у самостійне життя має вийти сформована особистість, здатна до самореалізації, самовдосконалення, до повної життєвої адаптації. І абсолютно не повинно мати значення, де навчалася дитина: у селі чи місті. Правда, у сільській місцевості доступ до якісної освіти обмежується багатьма чинниками: не завжди є вибір альтернативного закладу освіти, матеріально-технічна база мало того, що слабка, вона взагалі не відповідає потребам сучасності, більшість шкіл потребує капітального ремонту, сучасне навчально-методичне забезпечення доходить  в останню чергу. Не маловажною є проблема і кадрового забезпечення: вчителі-нефахівці, «старіння» педагогічних колективів тощо.

Економічні та соціокультурні особливості села досить специфічні і не завжди сприяють формуванню мотивації до навчання у всіх дітей. А тому перед керівниками, педагогічними колективами сільських шкіл стоїть складне завдання – створити такі умови, щоб кожен учень, яким би посереднім не був рівень його здібностей, реалізував себе у чомусь, зміг би досягти успіху, адже впевненість у свої силах, у собі формується у стінах школи.

Школа сьогодні має орієнтуватися на потреби учня та суспільства і поєднати практику ефективної передачі знань із мотиваціями особи та прагматичними вимогами соціуму. Проблема якраз і полягає у подолання розриву між реальними освітніми результатами сільського учня і його потребами в одержанні якісних

Центральною постаттю, яка забезпечує реалізацію освітянських завдань, був і залишається вчитель. Спрямованість навчально-виховного процесу на розвиток і саморозвиток особистості вимагає від учителя вміння працювати в режимі інновацій, адже змінилася його роль у професійній діяльності: з учителя-транслятора на учителя-координатора пізнавальної діяльності учнів. Сучасний учитель повинен бути свідомим у своїй діяльності: знати, що йому треба робити і чому треба робити саме так. Творча і професійна майстерність розвиваються тоді, коли для цього створені відповідні умови.

Отже, у сільської школи є шляхи для розв’язання суперечностей між освітніми потребами соціуму і можливостями їх забезпечити. Основними організаційно-педагогічними умовами для розвитку та самореалізації особистості вчителя і учня у сільській школі є:

- створення умов для самореалізації особистості та подолання розриву між реальним освітнім результатом сільського учня і його потребою в одержанні якісних освітніх послуг;

- створення та функціонування динамічної системи навчання і виховання учнів, яка сприяла б розвитку і  формуванню соціально зрілої особистості, здатної до саморозвитку;

- впровадження допрофільної підготовки та профільного навчання учнів, що передбачає індивідуалізацію навчання, змісту освіти та рівнів засвоєння;

- ефективна підтримка належної професійної форми кожного вчителя і педагогічного колективу в цілому, підготовка педагогічних кадрів здатних працювати  у режимі інновацій через систему методичної роботи.