Жив собі хлопець із жахливим характером. Якось батько дав йому мішок із цвяхами і сказав по одному забивати у паркан щоразу, коли хлопець втратить терпець і посвариться з кимось. Першого дня хлопець забив 37 цвяхів. Згодом він навчився себе опановувати, і кількість забитих цвяхів щодня зменшувалася. Хлопець зрозумів, що легше навчитися стримувати свої емоції, ніж забивати цвяхи.
Нарешті настав день, коли він не забив жодного цвяха. Син підійшов до батька і сказав про це. Тоді батько наказав синові витягти з паркана по цвяху у ті дні, коли він не втратить самоконтролю і ні з ким не посвариться.
Минали дні, і згодом син міг сказати батькові, що в паркані не залишилося жодного цвяха. Батько підвів  сина до огорожі та сказав: « Ти добре поводишся, синку, але подивися, скільки дірок залишилося… Огорожа вже ніколи не буде такою, як колись…»

Коли ви з кимось сваритеся і кажете йому щось неприємне, ви залишаєте в іншій людині такі рани, як ці діри. І рани зостаються, попри те, скільки разів потім ви просите вибачення. Словесні рани заподіюють такий самий біль, як фізичні.

Не забиваймо цвяхів ворожості, нерозуміння і жорстокості в душі людей.

Будьмо толерантними, а, отже, розуміймо одне одного.