Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія - це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

                                                             Ліна Костенко

Чи задумувались ви коли-небудь, звідки в душі людини народжуються геніальні вірші? Від чого з’являється дивовижний дар, який спонукає звичайні слова звучати по-новому, від яких сильніше б’ється серце і захоплює подих?

Поетичне слово містить у собі якусь незриму, непомітну і водночас велику силу. Воно народжується не на Землі, а десь у височині блакитного неба.

Не підлягає сумніву, що поезія відіграє одну з провідних ролей у духовному збагаченні людини. Тому, рішенням генеральної конференції ЮНЕСКО було визначено 21 березня – Всесвітнім днем поезії. Це свято відзначається з 1999 року.

У житті все починається з чогось: річечка із струмочка, дерево із коріння. Так і в поезії. Т. Шевченко і Леся Українка, І. Франко і С. Єсєнін, О. Пушкін і М. Лермонтов, Л. Костенко і В. Стус… – ці імена входять в наше життя з дитинства і залишаться з нами до кінця. Кожний знаходить в них щось своє, близьке і зрозуміле. Духовно бідною залишається та людина, якій байдуже поетичне слово.

Кожен вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя

Поет - не жрець, що курить фіміам
Чи творить в тишині нічній молитву,
Поет - борець, що кличе військо в битву
І першим йде в запеклу битву сам.

Такі особливі слова, що йдуть від серця, присвячують і Вітчизні, й коханим, усьому, що здатне зачепити душу. І не чують їх хіба що ті, у кого, за влучним висловом Ліни Костенко, "душа ще з дерева не злізла".